Трансмісивні захворювання собак, або CVBD® (Canine Vector Borne Diseases) - це група захворювань, небезпечних для здоров'я і життя собак, переносниками яких є комахи-кровососи - кліщі, блохи, комарі, москіти.

Актуальність вивчення трансмісивного інфікування тварин і людини в галузі ветеринарії та медицини не викликає сумніву. Незважаючи на всесвітню поширеність цієї проблеми, її вивчення можливе тільки за допомогою сучасних діагностичних лабораторій, оснащених спеціалізованими тест-системами провідних світових виробників. Для виявлення збудників, що передаються комахами, недостатньо тільки простих візуальних методик «виявлення під мікроскопом», оскільки це можливо лише на обмежених етапах розвитку збудника в організмі. Неможливо також за життя тварини виділити збудників у тканинах і органах прямими методами, якщо невідоме конкретне місце їхньої локалізації або обмежена можливість їхньої біодоступності.

В Україні вперше дослідження трансмісивного інфікування у собак масово проводяться в приватній ветеринарній лабораторії ТОВ «Бальд» (м. Київ) починаючи з 2008 року. Використовуються тест-системи світових лідерів, засновані на методах прямого і непрямого виявлення збудників, як це прийнято у світовій ветеринарній практиці. У цих дослідженнях достовірність результатів безпосередньо залежить вже не стільки від лаборантів, скільки від ефективності створеної тест-системи.

З 2008 по 2012 рік у лабораторії зареєстровано 177 випадків Лайм-бореліозу, 92 випадки лейшманіозу та 409 випадків ерліхіозу у собак. Надана статистика свідчить про масове поширення даних захворювань на території України, як ендемічної зони Європи. Ситуації, що склалася, сприяла низка причин: географічна широта України аналогічна до ендемічних країн Європи, активна масова міграція хворих собак і котів і, як наслідок, насичення трансмісивами комах-переносників місцевого ареалу, прямий шлях перенесення деяких паразитів, відсутність діагностики трансмісивів у ветеринарії та медицині, а отже, повна відсутність профілактики захворювань і розв'язання проблеми. Крім того, в Україні вже не діє програма з масової обробки чагарникових масивів до 1 м дустами, акарицидами з гелікоптерів тощо, що раніше входило до низки обов'язкових державних заходів.

Необізнаність ветлікарів та їхня недовіра до проблеми не тільки не запобігає, а й сприяє подальшому поширенню цих захворювань у тварин. Важливою мішенню для заражених кліщів, комарів і москітів є як тварини, так і людина. В Україні доведено зараження і смертність людей від лейшманіозу (Крим), високий відсоток зараженості хворобою Лайма (уся територія України), зареєстровано випадок бабезіозу людини (Київська область). Своєчасна доступна діагностика та регулярна профілактика - запорука успіху в запобіганні епідемії трансмісивних захворювань людини і тварин.

Важливість і необхідність вивчення та профілактики трансмісивних захворювань тварин детально обговорюється на щорічному Міжнародному Форумі з питань CVBD®, який вже всьоме відбувся за підтримки компанії Байєр. На даному форумі в Берліні 19 квітня 2012 р. дослідження проф. Луї Кардосо (Університет Trás-os-Montese Alto Douro, Португалія) продемонстрували наявність щонайменше одного CVBD захворювання в 14 % клінічно здорових собак Португалії та більш як у 45 % собак із симптомами CVBD [1].

Найпоширенішими і клінічно значущими захворюваннями у собак, отриманими внаслідок укусу, є лейшманіоз, рикетсіози (ерліхіоз, анаплазмоз), бореліоз, дирофіляріоз, бабезіоз та інші. Вони завдають непоправної шкоди здоров'ю собак і часто є важковиліковними або практично невиліковними.

Реєстрація CVBD® у собак розпочалася 2008 року в приватній ветеринарній лабораторії ТОВ «Бальд» (м. Київ, Україна) під час діагностики імуноферментним методом (ІФА) та його різновидами на комерційних наборах для ветеринарії виробництва Франції (BVT), Австрії (MegaCor), Голландії (EVL) та Німеччини (Microgen). Було проведено також низку досліджень верифікуючими методами, такими як імуноблотинг, ПЛР і цитологічний аналіз з метою виключення хибнопозитивних результатів.

Представлена статистика явно свідчить про широке розповсюдження цих інфекцій на території України і як наслідок зростання загрози зараження для людини.

Дані діаграми 1 представляють підтвердження або заперечення діагнозу, передбачуваного ветлікарем. Кожен стовпець відповідає кількості тварин, у яких ветлікарі припускали наявність цього захворювання. У нижній частині стовпчика вказано кількість тварин, у яких діагноз підтвердився, у верхній - кількість тварин, у яких діагноз не підтвердився. Діагностику проводили методом імуноферментного аналізу (ІФА) на наявність специфічних антитіл до збудників.

Бореліоз (хвороба Лайма) - облігатно-трансмісивне природно-вогнищеве зоонотичне захворювання з хронічним або рецидивувальним перебігом, ураженнями в різних системах органів, яке викликається спірохетою Borrelia burgdorferi. Передача інфекції в природних умовах відбувається іксодовими кліщами у собак, а в людей ще й вошами. Нині природні вогнища хвороби Лайма зареєстровано в Північній Америці (у 14 штатах), Австралії, Азії, деяких країнах Центральної Європи (Німеччина, Швейцарія, Франція), Скандинавії, а також у Росії [2, 3].

Хвороба характеризується широким проявом клінічних ознак, залученням до патологічного процесу скелетно-м'язової, серцево-судинної систем, периферичної та центральної нервової систем і шкіри [4]. Клінічні симптоми хвороби Лайма у собак: артрити, як правило, скакального або ліктьового суглобів, підвищення місцевої температури та виражена кульгавість, порушення рухової активності та координації рухів. Також спостерігається гостра та хронічна ниркова недостатність, кардіоміопатія, задишка, серцева недостатність та енцефаліти з епілептичним статусом. Шкірні проблеми - еритеми в місцях укусу кліщів, які візуалізуються в 30 % випадків зараження.

Ерліхіози собак - природно-вогнищеві, трансмісивні захворювання, які спричиняються внутрішньоклітинними мікроорганізмами роду Ehrlichia та протікають у вигляді гострих лихоманок. Розрізняють моноцитарний ерліхіоз собак (збудник - E.canis і E.chaffensis, вражає моноцити) і гранулоцитарний ерліхіоз собак (збудник - E.phagocytophila і E.platus, вражає нейтрофіли) [5, 6, 7, 8]. Ерліхії потрапляють в організм тварини зі слиною зараженого кліща. За зарубіжними даними, інкубаційний період триває від 1 до 21 дня, а маніфестне (явне) захворювання - через два-три тижні після проникнення ерліхій в організм тварини. Клінічні симптоми ерліхіозу у собак: у гострий період - лихоманка, ознаки інтоксикації, підвищення ШОЕ, тромбоцитопенія, лейкопенія, низький гемоглобін, підвищені рівні АЛТ і креатиніну. Однак часто зміни в біохімічному аналізі крові не спостерігаються [9, 10] і з'являються в пізній або термальний період. Також у таких тварин може відзначатися субектеричність та іктеричність склер, лихоманка, анорексія, адинамія та слабкість задніх кінцівок. Ураження опорно-рухового апарату відмічається у вигляді міалій переважно задніх кінцівок та артралгій, інколи виникають болі в ділянці хребта. Залучення до патологічного процесу серцево-судинної системи проявляється помірною тахікардією (до 100 на хвилину). Важливим клінічним синдромом під час діагностики ерліхіозу є збільшення селезінки та ураження печінки за типом «гепатиту». За ерліхіозу настає панцитопенія (зниження кількості еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів у циркулюючій крові). Це, своєю чергою, призводить до зниження імунітету тварини, а також зростання ризику розвитку в неї секундарних інфекційних та онкологічних захворювань (особливо лейкемії та лімфосаркоми) [11]. Нами зібрана достовірна статистика виникнення онкологічних захворювань печінки, селезінки та нирок у молодих собак, заражених ерліхіями. Ерліхії чутливі до препаратів тетрациклінового ряду, хлорамфеніколу, фторхінолонів, але ці препарати дають змогу успішно лікувати ці захворювання тільки в незапущених випадках.

Лейшманіози. Це група протозойних трансмісивних захворювань тварин і людини, що спричиняються найпростішими роду Leishmania і передаються через укуси москітів родів Phlebotomus і Lutzomyia. Резервуар і джерела інвазії - людина і різні тварини (найбільше значення мають собаки, шакали, лисиці та гризуни). Основні місця виплоду москітів у населених пунктах - підвали в житлових приміщеннях і звалища сміття, у природі - гнізда птахів, лігва тварин, нори гризунів, печери, тріщини скель. У природних вогнищах основними переносниками лейшманії є москіти P.papatasii, P. caucasicus, P. sergenti. Ці комахи особливо активні в сутінковий і нічний час [12]. Клінічні симптоми лейшманіозу у собак: класичний собачий вісцеральний лейшманіоз виражається в хронічному виснаженні, анемії, гіпертермії та загальній лімфаденопатії. У деяких випадках заражені собаки стають ненажерливими. Важлива ознака лейшманіозу - шкірні ураження, а саме: плішивість, сухий лущильний дерматит, вогнищева депігментація, виразки, особливо на межі слизової та шкіри. Більш специфічними ознаками є надлишковий ріст кігтів, періорбітальна плішивість, характерне виснаження скроневих м'язів, яке старить собак на вигляд. Часті ураження очей - кератокон'юнктивіт, що маскується під іридоцикліт, і рецидивуючий увеїт, що ведуть до втрати ока. Крім вищеописаних симптомів (виснаження і лімфаденопатії) часто трапляються періодичні напади діареї та носові кровотечі.

Біохімічні та гематологічні показники за лейшманіозу варіюють, не специфічні, найчастіші - анемія, лейкопенія, лімфопенія і тромбоцитопенія. Селезінка, кістковий мозок і лімфоїдні тканини зазвичай уражаються більшою мірою, в них всюди можна знайти численні макрофаги, «набиті» амастиготами паразита (тільця Лейшмана-Донована). Характерна зміна в нелімфоїдних тканинах - хронічний запальний інфільтрат, у якому виявляється велика кількість макрофагів з паразитами, лімфоцитів і змінених клітин. Наявність таких клітин ветлікар помилково може сприймати як онкологічний процес. Зазначені ушкодження відмічаються в дермі, печінці, кишківнику, нирках, легенях, серці, очах та синовіальній рідині, спричиняючи тканинні порушення різного ступеня тяжкості. У тварин з легким перебігом хвороби паразити можуть і не зустрічатися у великих кількостях [13].

  Згідно з дослідженнями нашої лабораторії, у собак часто спостерігаються випадки коінфікування піроплазмозом (Babesia canis), Лайм-бореліозом та ерліхіозом - у 45 % випадків собак, діагностованих одночасно на всі зазначені захворювання.

Мікс-інфікування кількома збудниками - доведений факт також багатьма іншими дослідниками [14, 15], що свідчить про обов'язкову диференційну діагностику всіх трансмісивних збудників одночасно. Для діагностики трансмісивного інфікування неефективне дослідження лише одного збудника! Як правило, клінічна картина розвивається саме при мікс-інфікуванні, коли імунокомпетентні клітини не справляються одночасно з різними класами збудників одночасно, і спостерігається потужний імунологічний збій у всьому організмі тварини. Що призводить до летальних наслідків, онкологічних процесів і неефективності лікування на більш пізніх стадіях. Адже лікування бабезіозу та ерліхіозу проводиться різними препаратами, а наявність одного збудника не виключає наявність іншого!

Паралельно з широкою трансмісивною інфікованістю тварин існує низка аналогічних хвороб у людей, які мають схожу клініку із захворюваннями собак. Москіт, комар чи кліщ кусає всіх теплокровних. На жаль, у більшості випадків медичні лікарі не діагностують ці захворювання взагалі, а отже, не підозрюють справжньої причини раптового захворювання людини, списуючи симптоми під інші діагнози. Групою особливого ризику є люди, які проживають у місцях проживання комах-векторів (поблизу річок, озер, лісових насаджень тощо), а також люди із захворюваннями органів кровотворення та опорно-рухового апарату.

Хвороба Лайма у людей - в Україні найбільш вивчене серед трансмісивних захворювань з огляду на широке поширення та наявність специфічної діагностики серологічними методами. Найбільша частота зустрічальності природних вогнищ хвороби Лайма в екорегіоні - Центрально-Європейські змішані ліси [16], що відповідає центральній і південній частині країни. Людина заражається Лайм-бореліозом та ерліхіозом через укуси кліщів, які отримують дані інфекції під час годівлі на інфікованих тваринах. Це важливо розуміти лікарям гуманної медицини. Тому якщо в регіоні хворіють на ерліхіоз, бореліоз або лейшманіоз собаки, то обов'язково існує високий ризик зараження і людей.

У медицині лейшманіоз є однією з відомих причин значного збільшення селезінки в людини, розміри якої можуть перевищувати розміри печінки [17]. У 2010 році в Криму зареєстровано смертельний випадок лейшманіозу в людини. Це лише сигнал до того, що таких випадків можливо набагато більше, але вони практично невивчені.

  У стратегії профілактики багатьох інфекційних захворювань одне з провідних місць посідає завчасна вакцинація. На жаль, неможливо створити вакцину проти найпростіших та інших трансмісивних паразитів, оскільки імунна відповідь буде недовготривалою (до 3-х місяців) і малоефективною.

Запобігання подібним захворюванням вимагає обов'язкової та регулярної обробки специфічними ефективними репелентними (такими, що відлякують) та акарицидними (такими, що вбивають кліщів) засобами, які мають світове визнання. Зараз це головний ефективний метод профілактики трансмісивного інфікування.

Діагностика. Основний доступний і надійний діагностичний прийом - скринінгова перевірка наявності специфічних антитіл до лейшманій, бореліїв та ерліхій методом ІФА (імуноферментний аналіз). Відсутність цих інфекцій в організмі доводиться відсутністю до них антитіл. Неможливо мати антитіла до збудника, не маючи збудника в організмі, проти якого не проводилося лікування! Після елімінації збудника антитіла до нього зникають через деякий період часу. Це постулат.

Серологічний метод необхідний для підтвердження наявності захворювання, оскільки не завжди можна виділити лейшманії, ерліхії та борелії в мазках крові, шкірних виразках, кістковому мозку та інших біоптатах. Це пов'язано з різною стадією проходження процесу зараження та ураженням різних органів і тканин на різних етапах. Відсутність паразитів прямими методиками в досліджуваних біоптатах не заперечує діагнозу за наявності клінічної картини і вимагає додослідження всіма можливими методиками.

Одним із передових методів у діагностиці інфекцій є імунодетекція. Лабораторія «Бальд» проводить нове дослідження на бореліоз методом імуноблотингу. Дослідження методом імуноблотингу використовується як для встановлення діагнозу, так і для виключення хибнопозитивних результатів, тому заслужено вважається референс-методом. Імуноблотинг заснований на визначенні антитіл до різних специфічних білків Borrelia в сироватці собак із зазначенням цих білків. У гостру і хронічну стадії бореліозу у собаки виробляються антитіла до різних білків Borrelia (так звані «білкові маркери» бореліозу), які визначаються в даному дослідженні. Таким чином, цей аналіз дає змогу виявити в сироватці собак антитіла виключно до специфічних білків Borrelia (це унеможливлює хибно позитивні результати на бореліоз), а також дає можливість встановити давність зараження.

Роль собак у поширенні трансмісивних збудників і появі нових ендемічних регіонів на території України є серйозною проблемою.

          Розв'язання цієї проблеми має складатися з таких необхідних чинників:

1. Регулярна профілактика зараження тварин збудниками кровопаразитарних захворювань шляхом застосування засобів захисту від укусів комах-векторів (спреї, нашийники, краплі на холку). Дуже важливо використовувати захист тварини одночасно двома різними методами (нашийник + обробка шерсті) за принципом «регулярно і без пропусків».
2. Доступна діагностика трансмісивних захворювань людини та тварин у кожному регіоні України. Оснащення лабораторій специфічними тест-системами в необхідній кількості. Подібна діагностика безпосередньо залежить від достовірності тест-систем, які випускають фірми - світові лідери виробництва лабораторних тестів.
3. Масштабна просвіта населення про можливості зараження і методи захисту від інфекцій, що передаються комахами. Великий внесок зробила всесвітня програма реєстрації CVBD® як масштабна програма з вивчення проблеми.
4. Професійні знання ветлікарів у цій галузі, які бажають регулярно осягати нові й раніше не вивчені галузі науки.

Література

1.   http://www.cvbdwebconference2012.com/

2. Steere A., Hutchinson G. et al. Treatment of the early manifestations of Lyme disease // Ann. Intern. Med.- 1983, N. 99.- p.122-126.

3. Schmidt. Lyme disease // N. Engl. J. Med.- 1985, N. 385.- p.452.

4. Хайтович А.Б., Коваленко И.С. Природні вогнища інфекцій на території України // ArcReview. – 2006, Вип. № 4 (39).

5. . Dumler J.S., Barbet A.F., Bekker C.P.J et al. Reorganisation of genera in the families Rickettsiaceae and Anaplasmataceae in the order Rickettsiales // Int. J. Syst. Evol. Microbiol.- 2009, V. 51.- р. 2145-2165.

6. Katavolos P., Armstrong P.M., Dawson J.E. et al. Duretion of tick attachment required for transmission of granulocytic ehrlichiosis // J. Infect.  Dis.- 2004, V. 177.- № 5.- р. 1422-1425.

7. . Levin M.L., des Vignes F., Fish D. Disparity in the natural cycles of Borrelia burgdorferi and the agent of human granulocytic ehrlichiosis // Emerg. Infect. Dis.- 2008, V.5.- р. 204-208.

8. Lis J.S. Ehrlichiosis in Ixodes ricinus and wild mammals // Int. J. Med. Microbiol. – 2007, V.291.- р. 104-105.

9. . Long S.W., Zhang X. et al. Evaluation of transovarial transmission and transmissibility of Ehrlichia chaffeensis (Rickettsiales: Anaplasmataceae) in Amblyomma americanum // J. Med. Entomol.- 2003, V.40.- № 6.- р. 1000-1004.
10. Lotric-Furian S., Avsic-Zupanc T., Petrovec M. et al. Clinical and serological follow-up of patients with human granulocytic ehrlichiosis in Slovenia // Clin. Diagn. Lab. Immunol.- 20001, V.8.- №5.- р. 899-903.
11. Шуляк Б.Ф. Руководство по бактериальным инфекциям собак. Т 2.- М.- 2003, 606 с, стр.142.

14. Korenberg E. I. Problems in the study and prophylaxis of mixed infections transmitted by ixodid ticks // Int J Med Microbiol., 2004. - V. 293. - № 37. - р. 80-85.

15. Карташов С.Н. и др. Діагностичні значення цитологічного дослідження клітин при піроплазмозі у собак // Вісник Саратовського держагроуніверситету ім. Вавилова.- 2008, №2.- с. 28-30.

[1]2. Bray R. The zoonotic potential of reservoirs of leishmaniasis in the Old World // Ecology of Disease.- 1982, V. 1.- р. 257.

13. Tryphonas L., Zawidzka Z. Bernard M. et al. Visceral Leishmaniasis in a dog: clinical, haematological and pathological observations // Can. J. Comp. Med.- 1977, N. 41.- p. 1.

16. Макаров В.В., Бетлінг Е.С., Тимофеєв Б.А. Бореліоз Лайма // Епідеміологія та інфекційні хвороби. - 2004. - N5. - с. 11-13.

17. Bern C., Maguire J. H., Alvar J. Complexities of assessing the disease burden attributable to leishmaniasis // PLoS Neglected Tropical Diseases. – 2008, V. 2. - № 10. – e 31